Гуманістична етика

«ГУМАНІСТИЧНА» ЕТИКА — напрям в буржуазній теорії моралі, яка набула поширення в США починаючи з 20-х роках 20 ст. Основні її представники — У. Файт, В. Бэббит, К. Гарнет і В. Левін — дали таку назву своїм теоріям на тій підставі, що моральність виводиться в них специфічно людських», з точки зору цих авторів, явищ, насправді ж — з явищ індивідуальної психології. Таке обмеження підстав моралі призводить прихильників «Гуманістичної етики» до вкрай индивидуалистическому і суб’єктивістському розуміння моральності. Критерій моралі вони зводять до усвідомлення людиною своїх дій і готовність відмовитися від всякої заздалегідь поставленої мети (Файт), до внутрішньої зосередженості індивіда і відмови від «зовнішньої експансії» (Бэббит), до мудрості (Гарнет) або, нарешті, до розумності поведінки (Левін). Всі ці критерії є суто формальними, не розкривають конкретного змісту моралі: вони довільно вихоплені з складної системи моральних відносин особистості і суспільства. «Гуманістична етика» заперечує значення в загальних принципів моралі, однаково поширюються на всіх людей; виступає тут в якості єдиного судді своїх дій. Файт, наприклад, приходить до висновку, що людина не зобов’язаний поважати інтереси інших людей, які самі не можуть постояти за себе. Відвертий індивідуалізм «Гуманістичної етики» іноді переходить у виправдання егоїзму.

Філософський словник. Під ред. І. Т. Фролова. М., 1991, с. 100.