Демографічне старіння

ДЕМОГРАФІЧНЕ СТАРІННЯ, старіння населення, збільшення частки літніх і старих людей у загальній чисельності нас. Причиною демографічного старіння служать тривалі зміни в характері відтворення населення. Розрізняють «старіння знизу», що відбувається із-за поступового скорочення числа дітей внаслідок зниження народжуваності, і «старіння згори», викликане зростанням числа старих людей в результаті скорочення смертності в старечих віках при відносно повільному зростанні числа дітей. Ці терміни пов’язані з графічному зображенням вікової структури населення (див. Вікова піраміда). Демографічне старіння може сприяти також міграція населення, оскільки вона в різній мірі зачіпає окремі вікові групи, або загибель великої кількості молоді на війні.

Процес старіння населення помічений в кінці 19 століття, однак усвідомлення його значення, масштабів і причин почалося лише в 2-й половині 20 століття. В роботах А. Я. Боярського (СРСР), Ж. Буржуа-Їжа і А. Сови (Франція), А. Коула (США) та інших на основі застосування моделі стабільного населення було показано, що демографічне старіння в економічно розвинених країнах на початку 20 століття відбувалося в основному через зниження рівня народжуваності, тобто шляхом «старіння знизу». Збільшення середньої тривалості життя, як передбачалося раніше, майже не вплинуло на демографічне старіння, оскільки зумовило його зниження смертності торкнулося в основному дитячі літа, що швидше сприяло «омолодження» населення. Подальшого дослідження демографічного старіння сприяли роботи Е. Россета (Польща), радянських вчених В. В. Калинюк, Н. Н. Сачук та ін.

Для оцінки демографічного старіння користуються різними коефіцієнтами старіння населення, серед яких найбільше застосування отримали:

1) W60 = (S60+/S) *100;

2) W65 = (S65+/S) *100, де S60+ і S65+ — відповідне число осіб у віці 60 років і старше і 65 років і старше (початок старості); S — загальна чисельність населення. В СРСР застосовується головним чином перший показник. У виданнях ООН початком старості вважається вік 65 років. Мірою старості населення служать також співвідношення: числа людей похилого віку, що припадають на 100 дорослих; числа дорослих на 1 старого; числа дітей на 1 старого та ін.

Для оцінки демографічного процесу старіння розроблено ряд шкал. Широке поширення отримала шкала, побудована французькою дослідницею Ж. Боже-Гарньє і розвинена Россетом:

Етап

Особи у віці 60 років і старше в % до всього нас.

Етапи старіння і рівні старості нас.

1-й

Нижче 8

Демографічна молодість

2-й

8-10

Перше переддень старості

3-й

10-12

Власне переддень старості

4-й

12 і вище

Демографічна старість

12-14

Початковий рівень демографічної старості

14-16

Середній рівень

16-18

Високий рівень

18 і вище

Дуже високий рівень

Для оцінки відносить, чисельності осіб у віці 65 років і старше демографами ООН побудована триступенева шкала: нижче 4% -молоде населення; 4-7% — населення на порозі старості; 7% і вище — старе населення.

Демографічне старіння як за темпами, так і за ступенем вираженості відбувається в різних країнах світу нерівномірно. Найбільш яскраво тенденція старіння населення вперше з’явилася у Франції, яка вже до 1870 році переступила поріг демографічної старості (12% населення у віці 60 років і старше). Трохи пізніше, близько 1901 року, поріг демографічної старості переступила Швеція, в 1931 році — Великобританія, в 1937 році — Німеччина. Найбільш інтенсивний процес старіння населення в країнах Західної Європи і США. У країнах Азії, Африки і Латинської Америки внаслідок високої народжуваності населення молодо: частка старих людей не перевищує 5-6%. У СРСР завдяки відносно високому до середини 20 століття рівнем народжуваності частка осіб у віці 60 років і старше збільшувалася порівняно повільно: з 1897 по 1970 роки відповідно з 6,9 до 11,8%. Серед союзних республік темпи старіння населення щодо вище на Україні, в Білорусії, Казахстані, РРФСР і в республіках Середньої Азії. Найвища частка літніх людей — у прибалтійських республіках. Частка літніх жінок у всіх республіках СРСР вище, ніж чоловіків, що пояснюється більш низькою смертністю жінок і значними втратами чоловічого населення в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років.

Процес демографічного старіння породжує в суспільстві ряд економічних, соціально-гігієнічних та морально-етичних наслідків, які по-різному розглядаються і вирішуються у капіталістичних і соціалістичних країнах. На думку ряду буржуазних демографів і соціологів, демографічне старіння збільшує економічну «навантаження» на працездатне населення, при цьому не враховується, що матеріальні і культурні блага, якими і мають у своєму розпорядженні і які множать своєю працею молоді покоління, є певною мірою результатом праці їх попередників, сьогоднішніх пенсіонерів. В капіталістичних країнах соціальне та економічне становище старих людей погіршується, наростає ворожість у ставленні до них з боку молодого покоління, не забезпечено їхнє право на професійну працю.

У Конституції СРСР у якості однієї з цільових програмних установок розвинутого соціалістичного суспільства називається «забезпечення довголітнього активного життя громадян» (ст. 42). У соціалістичному суспільстві літні люди оточені всілякої турботою і увагою. З року в рік зростає величина виплат із суспільних фондів споживання па соціальне забезпечення і на пенсії по старості. Розвивається мережа медичних установ для обслуговування літніх людей, збільшується число будинків для престарілих.

С. В. Пиріжків.

Демографічний енциклопедичний словник. — М: Радянська енциклопедія. Головний редактор Д. І. Валентей. 1985.

Література

Про Калинюк В., Старіння населення СРСР, в сб.: Літні люди в нашій країні, М. 1977;

Россе т Е., Процес старіння населення, пер. з польськ., М. 1968.