Критичний раціоналізм (Кузнєцов, 2007)

КРИТИЧНИЙ РАЦІОНАЛІЗМ — напрям у сучасній західній філософії, засновником якого є К. Поппер. Представниками К. р. також вважаються Дж. Агассі, Д. Уоткінс, В. Лакатоса, X. Альберт, Е. Топіч, X. Шпинер та ін.

К. р. означає критичне ставлення до результатів наукового дослідження; раціональність і критичність нероздільні. Таке розуміння раціональності передбачає, по-перше, визнання принципової гіпотетичність знання, схильності його помилок (фаллибилизм); по-друге, зміна критерію демаркації з встановлення істинності теорій (верифікація), на встановленні їх хибності (фальсифікація); по-третє, визнання методу «проб і помилок» основним науковим методом; по-четверте, некуммулятивное тлумачення процесу розвитку наукового знання — наука рухається не від одних істинних теорій до інших, а від менш глибоких і складних проблем до більш глибоким і складним.

В подальшому відбувається розвиток К. р. відразу за декількома напрямками:

• адаптацію К. р. до реальної історії науки ставить своїм завданням В. Лакатоса, створюючи методологію науково-дослідних програм;

• П. Фейерабенд доводить принципи К. р. до їхнього логічного завершення, що в результаті приводить його до методологічного анархизму;

• вже в роботах самого Поппера відбувається поширення К. р. на область соціального пізнання, надалі він усе більше зрощується з різними соціологічними і політологічними концепціями;

• X. Альберт, узагальнюючи обговорення проблеми раціональності, оголошує її «загальною проблемою методичної практики», таким чином переводячи її з обговорення плану наукового пізнання в план раціонально-критичного ставлення до будь-яких сфер діяльності.

Словник філософських термінів. Наукова редакція професора В. Р. Кузнєцова. М., ІНФРА-М, 2007, с. 270-271.