Спосіб виробництва (КПС, 1988)

СПОСІБ ВИРОБНИЦТВА — історично певний вид виробництва необхідних для життя людей матеріальних благ, який протікає в конкретних суспільних формах. Йому належить вирішальна роль у системі матеріальних і духовних умов життя людей. Який спосіб виробництва, така політична, юридична та ідеологічна надбудова суспільства, така й суспільно-економічна формація. Історії відомі 5 способів виробництва, які приходять на зміну один одному первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний. Всякий спосіб виробництва являє собою діалектичну єдність і взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин. Продуктивні сили визначають у кінцевому рахунку форми власності на засоби виробництва, характер виробничих відносин. Вони є найбільш рухливим і революційним елементом: їх зміна і зумовлює вдосконалення виробничих відносин. У свою чергу виробничі відносини, будучи суспільною формою розвитку продуктивних сил, мають на останні активний вплив. Вони можуть бути могутнім важелем їх розвитку, але можуть і гальмувати цей процес. Останній стан виникає у разі, якщо виробничі відносини перестають відповідати рівню розвитку продуктивних сил. Частково таке протиріччя може вирішуватися на старій основі (напр., економічні кризи надвиробництва при капіталізмі). Повне ж дозвіл даного протиріччя пов’язане зі зміною способів виробництва. Класово антагоністичний спосіб виробництва може бути замінений більш прогресивним лише в результаті соціальної революції.

При соціалізмі також можуть виникати суперечності між зростаючими продуктивними силами і виробничими відносинами. Вони вирішуються шляхом революційного вдосконалення виробничих відносин, що відкриває новий простір розвитку продуктивних сил у рамках комуністичного способу виробництва. В СРСР, як вказав XXVII з’їзд КПРС, нині діючі форми виробничих відносин склалися в умовах екстенсивного розвитку і були пристосовані до цих умов, тобто вони застаріли, втратили стимулюючу роль, а в чомусь і перетворилися на гальмо. В результаті протиріччя

між продуктивними силами і виробничими відносинами накопичувалися і, не знаходячи своєчасного вирішення, привели нашу економіку до передкризового стану. Зараз особливо важливі завдання удосконалення відносин власності, перетворення працівника в справжнього господаря соціалістичного виробництва. Багато уваги приділяється докорінної перебудови організаційно-економічних форм виробничих відносин, проведення радикальної реформи управління економікою. Мова йде про якісні зміни в системі господарського механізму, про подолання його витратного характеру на основі впровадження повного госпрозрахунку, самоокупності та самофінансування, про посилення його націленості на прискорення науково — технічного прогресу, підвищення якості продукції, ефективності виробництва, посилення його соціальної спрямованості, на подальшу демократизацію управління соціалістичним виробництвом (див. також Базис і надбудова. Суспільно-економічна формація).

Короткий політичний словник. М., 1988, с. 417-418.