Необароко

НЕОБАРОКО, нове бароко [від іт. barocco — вигадливий] — термін, що вживається в рамках постмодернізму для позначення стану західного суспільства кінця XX ст., при якому всупереч розширенню масовізації та уніфікації на макрорівні домінують дезінтеграційні процеси при одночасному посиленні інтеграційних тенденцій на рівні мікрогруп. Одним з перших поняття «Н.» використовував іспанський філософ X. Р. де Бентос. На думку представників постмодернізму, основні риси світовідчуття, стилю життя та стану культури бароко знову позначилися в суспільстві кінця XX ст., що дає підстави назвати цей феномен «Н.». Для періоду бароко (кінець XVI— середина XVIII ст.) характерне домінування фрагментарного і антиномичного сприйняття над цілісним, відчуття нестійкості і занепокоєння,- орієнтація на динамізм, напруга між чуттєвим і інтелектуальним, поєднання витонченості і грубості, аскетизму і гедонізму, науки і містики. У літературі і мистецтві спостерігається взаємодія і взаємопроникнення жанрів, а також розмивання їх колишніх кордонів і принципів, поєднання теоретичної символіки з підкресленим натуралізмом. Як особливе світовідчуття бароко характеризується глибинним почуттям примарності, несправжності, театральності життя, яке ховається за зовнішньою карнавальностью, пишністю, демонстративним благополуччям і легкістю. У суспільстві барочного типу будь-яка подія сприймається як проста умовність, чистий символ, позбавлений змісту та історичного виміру. Суспільство Н. не сприймає науковий та ідеологічний тоталітаризм. У той же час саме воно характеризується відсутністю наукового обгрунтування, комплексу ідей і цінностей, що забезпечують його функціонування як цілісності. Своєрідним девізом товариства М. стає принцип: «Головне — не бути, а здаватися». Як альтернатива дуальності і фрагментарності життя в суспільстві Н. розвивається етико-естетичну свідомість малих груп, формуються, за висловом Ж. Дельоза та Ф. Гваттарі, «племінні культури» і «племінна психологія», на основі яких складається «групова солідарність». Поряд з поняттям «Н.» представники постмодернізму використовують й інші назви: «суспільство спектаклю» (Р. Дебор), «театрократия» (Ж. Баландье), «імперія ефемерного» і «ера вакууму» (Ж. Липовецький), «система симулякрів» (Ж. Бодрійяр) та ін.

Філософський словник / авт.-упоряд. С. Я. Подопригора А. С. Подопригора. — Изд. 2-е, стер. — Ростов н/Д : Фенікс, 2013, 259-260.